«Сьома  печатка»  – робота  відомого шведського режисера Інгмана Бергмана, власне завдяки  цій роботі він здобуває всесвітню славу. Дана робота представляє вже сформованого митця, якому підсилу розвивати філософську та релігійну тематику, ставити компрометуючі запитання у своїх роботах.

Фільм піднімає теми смерті, сенсу людського існування та релігії. Власне, сама назва фільму відсилає нас до рядків з Біблії: « І коли Він зняв сьому печатку, вчинилося безгоміння на небі,  десь на півгодини.  І бачив я сім Ангелів, котрі стояли перед Богом; і дано їм сім сурм». Дане відсилання до об’явлення Іванна Богослова ще більш підсилює тему сенсу людського існування, проблему вибору життєвого шляху: праведності чи гріховності. Протягом всього фільму головний герой, – лицар Антоніус Блок, розчарований у християнських істинах після хрестових походів, прагне знайти Бога.  Можливо не Бога, а сенс свого життя, виправдання усього того, що відбувалось підчас  так званого «визволення гробу Господнього».

Цей фільм це також міні-енциклопедія по середньовічній культурі, причому, про період, коли вона переживає не найкращі часи. Це період бубонної чуми, масової смертності та діяльності  інквізиції. У фільмі показано світ середньовічної людини яка знаходиться у стані кризи та масового божевілля. В  фільмі реалістично зображені сцени людської дикості,  ненависті та агресії натовпу.

Слідами героїв невпинно крокує смерть, яка відображена у фільмі не лише в образі чоловіка з косою, але і у якості жорстокої епідемії чуми, так званого гніву Господнього. Образ смерті є одним із найяскравіших у фільмі, і ніби пов’язує усіх персонажів фільму. Можна сказати, що зображення  персонажів  фільму –  це зображення різних шляхів, якими людина приходить до смерті. Тому символічним є кінцеве зображення смертельного  танцю (Danse macabre), який не обмине жодної людини. Не можна обманути чи втекти від смерті, адже вона завжди на крок попереду. Не можна попросити у смерті відстрочки, як це хоче  зробити Антоніус Блок. Смерть завжди приходить завчасно,  щоб насолодитись фіналом нашого життя.  Наше життя це гра, яка в фільмі постає як гра в шахи зі смертю. Один неправильний хід і людина стає мертвою, це лише питання часу. Варто звернути увагу на епізод де актор імітує самогубство, а потім вилазить на дерево. Після цього до нього приходить Смерть і зрубує дерево, одна мить і людина мертва. Це ще один доказ того, що не можна грати зі Смертю.

Попри жахи того, що відбувається ми розуміємо, що життя триває: хтось помирає, а хтось продовжує жити. Це ми бачимо на прикладі молодої сім’ї: актора Юфа, його дружини Мії та їх дитятка, які протягом усього фільму нагадували мені божественне сімейство (Марію і  Йосифа з  дитятком Христом). Можливо, це якась паралель з біблійною істиною, про те  що від кари Господньої спасуться лише праведні. Отже, Інгман Бергман залишає багато відкритих питань, на які кожен після перегляду дасть свої власні відповіді.