Творчий звіт з фольклорно-етнографічної практики відбувся 10 жовтня 2013 року. Студенти розповіли, як проходила практика, а також продемонстрували з допомогою творчих виступів традиції та обряди, про які дізналися під час проведення польових досліджень.

Фольклорно-етнографічна практика проходила в липні цього року. Першою зупинкою було селище, а зараз районний центр,  Білогір’я. У виставкових залах історико-краєзнавчого музею майже 4 тисячі експонатів. Кадук Іван Петрович, директор музею, провів нам захоплюючу екскурсію у ході якої ми побачили унікальні і цікаві речі щоденного вжитку, що були із давнини характерні для даної місцевості. Більшість експонатів музей отримано в подарунок від мешканців навколишніх сіл.

Білогір'я, а раніше Ляхівці, виникло ще за доби неоліту. Письмові згадки датуються 1437 р. Та ще раніше, з ХІІІ ст., тут існувало поселення під назвою Недосягів, перейменоване у Ляхівці у ХІVст.


Наступне село цього району – село Миклашів. Розташоване за декілька кілометрів на південь від Білогір’я. Коли саме виникло село –  не відомо, але серед сільських жителів живе така оповідь: «Коли поляки (ляхи) прагнули загарбати сусідні Данилевські укріплення, то були розгромлені у цій місцевості захисниками укріплень, решта втекли. Мабуть, від слів «мик» (геть) та «ляше» (ляхи) село і дістало назву Миклашів». Існує легенда і про  річку Полкву, що протікає біля села.  Вважається, що один із польських полків був загнаний у болотисту місцевість біля річки, де і загинув.  Від цього і назва «Полк квакнув» – себто Полква. У селі була  церква Св. Василя. Спершу на її місці була капличка, а вже потім тут побудували церкву, яка на жаль не збереглася.

Не менш приємне гостювання було у маленькому селі Міжгір’я. Село розташоване в гористій місцевості, тому назва говорить сама за себе. До середини ХХ ст. село мало назву Волоське.  Ця назва села походить від пана Волошина, який мав тут маєток. А, можливо, від того, що першими поселенцями на цій території були волохи (чи від слова «волочитися», тобто приходити?).

На території села побудована церква,  освячена в честь Івана Богослова. Ходять чутки, що коли будували церкву, тут не було ні прорабів, ні інженерів, а був лише один майстер, котрий сам зробив і розбивку, і план, а суміжно з тим був іще й столяром. За сосною, яка була необхідним матеріалом для будівництва, їздили у Рівненську область, оскільки на місці її не було. Церкву будували зусиллями місцевого населення під керівництвом  лише одного будівельника. Біля церкви була велика дзвінниця, що у період радянської влади була розібрана.  Певний час церква використовувалася як зерносклад. Із неї зробили господарське приміщення. Лише з часом місцеві жителі домоглися свого, і тут знову відкрили храм.

Сивки
В південно-західній частині Хмельницької області розташоване село Сивки. Марія Степанівна, жителька села,  розповіла, що в основу назви взято наявну тут особливу глину, яку в народі називали „сивою". Точних даних про дату заснування села немає, але перша згадка про нього датується 1783 роком.

За сприяння Аполона Тимофійовича Сандульського, який жив і працював у Сивках, було побудовано церкву. Нині від цієї церкви преподобного  князя Федора-Костянтина Острозького залишився лише фундамент, її знищила пожежа.

Двірець
Село Двірець, щільно прилягаючи до Білогірщини, уже належить до Корецького району. Село було велике, і саме тому тут були добре розвинені ремесла. Біля ставу у 1905 році був побудований водяний млин. Проходячи повз криницю, я побачив кам’яний хрест на роздоріжжі. Цікава знахідка.

Також у селі є школа, в яку був привезений  з Ізяслава літопис. Переписувати цей літопис почали з 1708 року.

А церкву, що у 1962 році розібрали у , називають Десятухою через те, що тут, кажуть, відбулося зішестя Божої Матері у п’ятницю, на десяту неділю від Великодня.

У Двірці  почали писати Пересопницьке Євангеліє на якому президенти України приймають присягу. Згодом  воно було перевезене до Пересопниці, де і завершене. У центрі села зараз стоїть йому пам’ятний знак. 

Корниця
Маєвська Надія Михайлівна розповіла, що село Корниця набагато старіше навколишніх сіл: Залужжя, Двірець і Білогородка. В історичних документах, датованих приблизно 1450 роком, є згадка, що ніби-то княгиня Острозька хотіла до своїх володінь приєднати села Корниця та Шельвів.

Існує легенда, що нібито неподалік від села, у замку (на острові), жила княгиня, ім’я якої невідомо. Як розповідають довгожителі, замок мав підземне сполучення з поселенням села Корниця. Село було настільки велике, що місцеві жителі часом називали його містечком.

Десь у першій половині XVII ст. на території села була побудована козаками ратуш, в честь перемоги козацького війська над поляками. Висота ратуші сягала 8-9-ти поверхового будинку. Сама споруда мала круглу форму. Зверху завершувалась високим куполом, на якому був вмонтований вершник із шаблею на коні. Ця історична пам’ятка зберігалась до 1948 - 1949 рр., але жителі та важкі воєнно-повоєнні часи поступово зруйнували її.

ФОТО: